"валики" — книга коротких поезій

І знову розбудив мене Ти… За пʼять хвилин до обстрілу лихого. Не можу залишати стольний град. Такий він рідний та святий для серця мого. Не місто — Божий сад.

23 вересня 2026 р.

Ходити з Богом світлими стежками… Чим заслужив я ту велику честь? І зліва, й справа бачу ваші храми. Зайду і вийду… Срам та й годі. Жесть. … Отямтесь! Над собою зжальтесь, любі… Я вірую, що зможете ви… Люде!

22 вересня 2026 р.

Все станеться, як Він запланував. Хоч стій. Хоч падай. Хоч кружляй на місці. І здасться тобі, ніби «вибір мав»… Кружиться дзиґа, а впаде як — то є «трясця». І не сприймай то, "робот" милий мій, як докір і страшезний вирок. Лиш діткам Божим даний дар — той самий вільний вибір... Змінився й відновився розум як, прийнявши волю Божу як єдиний вірний шлях, — то добре, досконале і бажане Батьку. Амінь та Алілуя. Рухаймо!!! Й живем...

22 вересня 2026 р.

Єдине ціле. Всі живі та й я — створіння. І час… Лиш час... між нами й Ним... тягучий... Цок! ...і цок...

22 вересня 2026 р.

Чернігова... Такого рідного мені не вистачає. Він милий серцю... Вал той — магію святую має. У снах, величний, постає.

22 вересня 2026 р.

Я — є іще, бо «думкой багатію». Така собі «забота» тишу слухать голосну. Така турбота — їжу час від часу пхати в рота. І дихати і жити, й думу думати... Свою?

21 вересня 2026 р.

Де тая весна вже? Я скучив за тобою… Хоч 21 вересня лише в календарі. Скажи мені, Рясний осінній дощ, поговори зі мною. Я вірю — ніч пройде і Сонце вродиться іще.

21 вересня 2026 р.

Людина та, домує що у місці тайни–тіні у Всевишнього. Зостанеться у затінку Усемогутнього. Скажу про Господа: «Притулок Він мій та моя фортеця». О, Боже мій! На Нього покладаюся.

20 вересня 2026 р.

Імʼям є Бога… стукіт серця, що кохає. Воно живе. Та мовить в кожному із нас.

20 вересня 2026 р.

Ніч тая темная. Палають ліхтарики. У снах — комусь янголи, А комусь — кошмарики.

19 вересня 2026 р.